Творча зрілість. Київський період
Восени 1929 року Косенка було запрошено на роботу до Київського музично-театрального інституту ім. Миколи Лисенка.
Київський музично-театральний інститут ім. М. Лисенка. 1930-і рр.
Останній випуск В. Косенка. Сидять: Л. Подольська,
В. Косенко, Ф. Аерова. Стоять: Зельцман, Н. Холодна, Л. Хінчин, О. Філіпенко. Київ, 1930-і рр.
«Від першого заняття створилося враження радісне, приємне, ніби в життя ввійшло щось хороше, світле. Ми раділи, що курс аналізу музичних форм вестиме у нас відомий український композитор, видатний піаніст та ще й така душевна людина» (Зі спогадів Фріди Аерової).
В. Косенко серед викладачів та студентів. Київ, 1930-і рр.
В. Косенко під час лекції у Київському музично-театральному інституті ім. М. Лисенка
«Численні київські знайомі і друзі Косенка любили приходити до нього послухати музику. Особливо любив Віктор Степанович, коли до нього приходили студенти Ося Сандлер, Лія Хінічін, Гриша Шкурат, Юлія Будницька, Льоня Вайнтрауб, Олександр Курушкін та багато інших. Відносини із студентською молоддю були не сухими, «академічними», а скоріше приязними, дружніми. Косенко ділився зі студентами своїми враженнями від концертів, на яких довелося побувати, розповідав про артистів, їх репертуар, особливості виконання. Його розповіді були такі щирі, змістовні, що студенти, згадуючи про Віктора Степановича, підкреслювали, що його лекції були для них святом» (Зі спогадів Ангеліни Косенко).
В. Косенко з Г. Паторжинською на уроці.
Київ, 1930-і рр.
«Я любив Віктора Степановича якоюсь особливою любов’ю. При зустрічі з ним мене обіймало почуття німотного захвату перед величчю прекрасного. … Коли він приходив до інституту і поволі підіймався по сходах на третій поверх, де містилися музичні класи, першокурсники супроводжували його зацікавленими поглядами і пошепки говорили один одному: „Це Косенко“»
(Зі спогадів Миколи Вельямінова).
Товариський за вдачею, доброзичливий і чуйний, авторитетний як музикант, принциповий у своїх поглядах, Косенко приваблював до себе усіх, з ким спілкувався. В широкому колі його київських друзів — композитори, музиканти-виконавці, літератори — люди різних художніх поглядів, різного віку. Наприклад, із композитором Ревуцьким і поетом Тичиною, Віктор Степанович був на «ти». Враховуючи манери інтелігентного Косенка, це свідчить про неабиякі душевні дружні стосунки із митцями.
В. Косенко з дружиною в гостях у Паторжинських. Київ, 1937 р.
У Паторжинських. Сидять: І. Паторжинський,
А. Канеп-Косенко, В. Косенко, М. Паторжинська, Л. Ревуцький. Київ, 1930-і рр.
В. Косенко у кабінеті. Київ, 1930-і рр.
«Косенко і Лятошинський — композитори різних напрямів у музиці; вони не раз, бувало, й сперечалися з творчих питань. Сперечалися, звичайно, по-товариському, доброзичливо. Самі ж часом і кепкували з своїх розходжень. Борис Миколайович, наприклад питає:
— І коли вже ви, Вікторе Степановичу, облишите писати музику на мелодію?
Віктор Степанович відповідає:
— Тоді, коли ви, Борисе Миколайовичу, почнете» (Зі спогадів Ангеліни Косенко).
Діалог між композиторами двох напрямів Віктор Степанович відобразив у фортепіанній сонаті №3.
Борис Лятошинський
Одного разу завітав до Косенка його знайомий музикознавець Валеріан Довженко із незвичною пропозицією — організувати авторський концерт прямо із кімнати, в якій жив композитор. Довженко тоді працював у радіокомітеті. Охоче дали згоду на виступ співаки — Литвиненко-Вольгельмут та Птрожинський, скрипаль Гельберг та віолончеліст Немиренецький, акомпанував та виконував власні твори сам автор. Після концерту, як було заведено у домі Косенків відбулося чаювання та обмін враженнями.
Музикознавець Валеріан Довженко. Київ, 1930-і рр.
«Я давно шукав можливості ще й ще ближче познайомитися з Віктором Степановичем, бо не тільки симпатизував йому як чесній, відвертій, благородній людині і видатному митцеві, а й почував щось спільне у наших поглядах на роль і значення мистецтва музики. … Я звернувся до [В. Косенка] з такою пропозицією: „Вікторе Степановичу, а чи не згодилися б ви виступати по радіо? Слухачі люблять вашу музику, і їм приємно знати про ваше одужання. Давайте організуємо авторський концерт“. Віктор Степанович з вдячністю потиснув мені руку і якось відразу розкрив переді мною все своє серце, поділився своїми почуттями» (Зі спогадів Валеріана Довженко).
В. Косенко з гостями після авторського вечору.
Сидять: М. Литвиненко-Вольгемут,
В. Косенко; стоять: Г. Немеренецький (тримає віолончель), Когут, В.Довженко, І. Паторжинський, Б. Гельбергер.
Київ, 1935 р.
В. Косенко з гостями після авторського вечору. Сидять: 5-й ліворуч —
О. Івановський, 6-й — Л. Ревуцький; стоять: 2-й — В. Довженко з дружиною, 6-й — В. Косенко, 9-та — А. Канеп-Косенко. Київ, 1935 р.
Твори Косенка друкувалися, часто виконувалися, здобували все ширшу популярність. Творче життя митця сповнювалось щасливими подіями. Але тяжка хвороба підточувала здоров’я. Доводилося місяцями лікуватися, кілька разів виїжджати на лікування до Ялти.
В. Косенко, Г. Паторжинська,
А. Канеп-Косенко,
Л. Паторжинська,
І. Паторжинський. Ялта, 1937 р.
В. Косенко з дружиною та професором
І. П. Гельфером. Ялта, 1937 р.
О. Глузман, М. Паторжинська,
Г. Паторжинська, В. Косенко,
Л. Паторжинська. Ялта, 1937 р.
А. Канеп-Косенко, Г. Паторжинська,
Л. Патрожинська, В. Косенко,
М. Паторжинська. Ялта, 1937 р.
В. Косенко, А. Канеп-Косенко,
Ю. Брюшков з дружиною. Ялта, 1937 р.
Сидять: М. Паторжинська,
В. Косенко, А. Канеп-Косенко,
О. Глузман;
стоять: Г. і Л. Паторжинські. Ялта, 1937 р.
В. Косенко із з медперсоналом санаторію. Ялта, 1937 р.
В. Косенко із дружиною. Ялта, 1937 р.
1938 року Косенко отримав власну квартиру на Тимофіївській (тепер — вул. Коцюбинського, де і знаходиться музей). Просторі світлі кімнати дуже сподобалися Віктору Степановичу: «Галюшенько, як тут добре буде звучати музика! У нас знову будуть музичні вечори, як у Житомирі», — ділився враженнями Косенко із дружиною.
В. Батюшков. Фасад будинку по вул. Коцюбинського, 9 в Києві, в якому жив композитор Косенко В.С.
В. Косенко під час вручення ордену Трудового Червоного Прапора. Київ, 1938 р.
1938 року Косенка було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. За нагородою треба було їхати до Москви, чого хворий композитор не міг зробити. 3 серпня 1938 року орден за дорученням привіз до квартири Косенків та вручив композиторові Перший секретар Центрального Комітету Комуністичної партії України — Микита Хрущов.
Фото картини С. Соколова. М. Хрущов після нагородження В. Косенка орденом Трудового Червоного Прапора.
Уже прикутий до ліжка, незважаючи на заборону лікарів, Косенко працював над оперою «Марина» за творами Т. Г. Шевченка. Мріяв завершити фортепіанний концерт, написати збірку дитячих пісень. Та не превеликий жаль, тяжка тривала хвороба привела до трагічного кінця: 3 жовтня 1938 року Віктор Степанович пішов у Вічність. «Зробіть так, щоб тут завжди звучала музика. Це буде найкращою пам’яттю», — порадив поет Максим Рильський. Так і сталося: музика звучить тут завжди.
Прощання із В. Косенко у великому залі Київської консерваторії ім. П. І. Чайковського. Київ, 1938 р.
Л. Ревуцький на могилі В. Косенка. Байкове кладовище. Київ, 1938 р.
Наступного дня, 5 жовтня 1938 р. на могилі В. Косенка було знайдено вірш. Пізніше з’ясувалося, автор — піаністка Ольга Дашевська.
Дорогой незабываемый —
Виктор Степанович!
Как больно, бесконечно больно,
У гроба стоя, сознавать,
Что Вы ушли, ушли безвольно
И не вернетесь к нам опять.
Болезнь безжалостно точила
Вас, убивая с каждым днем…
Слабела медицины сила
Пред неминуемым концом.
Но до последнего мгновенья
Надежда теплилась в груди,
Хотелось верить в исцеленье,
В возможность Вас еще спасти.
Увы… Оборвалась надежда,
Смерть беспощадная вчера
Навек сковала Ваши вежды
И сердце, полное добра.
Вас нет, но образ незабвенный
В сердцах не перестанет жить,
Лик поэтично-вдохновенный
Мы будем помнить и любить.
Ваш образ, полный обаянья
И неподдельной чистоты,
Засветится в воспоминаньях,
Как неугасший свет звезды.